Kalnyshevskyi.jpg
Kalnyshevskyi_text.jpg
© Copyright
Kalnyshevsky_web.jpg
© Copyright

2019, полотно, олія, 80 Х 60 см.

Петро Калнишевський

(1691–1803)

Петро Іванович Калнишевський (Калниш) – останній кошовий отаман Запорозької Січі. Народився в селі Пустовійтівка (нині село Роменського р-ну Сумської обл.). Питання про походження Петра Калнишевського залишається відкритим. Дослідники припускають, що батько його був немісцевим, а от мати походила з Роменської сотні Лубенського полку. Родина, скоріше за все, належала до козацького стану, але була бідною.

 

Про діяльність Петра Калнишевського до переходу на Січ нічого не відомо. За легендою, він туди потрапив у дитячому віці, в реальності – в юнацькі роки. Перші документальні згадки про перебування Петра Калнишевського на Січі стосуються 1754 року, коли він уже обіймав посаду військового осавула. З 1756 року на його імʼя натрапляємо в реєстрі Кущівського куреня. Починаючи з другої половини 1750-х років, Калнишевський обіймав різні посади: одночасно з урядом військового осавула він виконував обовʼязки похідного полковника, військового судді. Кошовим отаманом Петра Калнишевського вперше було обрано у 1762 році. Потім на кілька років він відійшов від справ, але у 1765-му, всупереч бажанню імператриці Катерини ІІ, знову був обраний кошовим і тримав булаву незмінно протягом десяти років.

 

Захищаючи земельні володіння і територіальні права Запорозької Січі, Петро Калнишевський брав участь у трьох запорозьких депутаціях до Санкт-Петербурга (1755 – 1756, 1762, 1765). Дбав про заселення запорозьких земель, сприяючи переселенню туди селян з Лівобережної України, Правобережної України й Слобожанщини. Вважав створення хуторів і зимівників засобом стримування наступу російських поміщиків на землі Вольностей Війська Запорозького. Петро Калнишевський ще за життя був відомий як меценат православної церкви. Його коштом було збудовано церкву Св. Трійці в с. Пустовійтівка, церкву Покрови Пресвятої Богородиці в м. Ромни, Свято-Миколаївську церкву в м. Сміла тощо.

 

Військовий талант і особиста мужність Петра Калнишевського, зокрема під час російсько-турецької війни 1768 – 1774 років, були визнані царським урядом та імператрицею, яка нагородила його золотою медаллю з діамантами. У 1773 році Петру Калнишевському було надано військове звання генерал-поручика російської армії. Однак, уже в липні 1775-го, після зруйнування Нової Січі, за розпорядженням Катерини ІІ, Петра Калнишевського заарештували і відправили до вʼязниці Соловецького монастиря «на смирение». Звільнили його лише за указом Олександра І від 2 квітня 1801 року, але сил і здоровʼя на повернення в Україну він уже не мав. Петро Калнишевський залишився доживати своє життя в монастирі. Помер він 1803 року на 112-му році життя. Похований у Соловецькому монастирі.

 

У 1990-х роках була здійснена спроба віднайти поховання кошового, або хоча б добитися перевезення в Україну надгробної плити, однак отримати на це згоду російської світської та церковної влади не вдалося. Віднайти поховання вдалося лише 2002 року. У липні 2008-го УПЦ КП канонізувала кошового і визнала його останки святими мощами. У 2015 році співробітники Інституту археології РАН здійснили ексгумацію та медико-антропологічне дослідження кістяка з поховання. Реконструкція образу кошового, здійснена російськими вченими, дивним чином збіглася з уявним портретом, створеним Наталею Павлусенко у 2011 році.

 

Література:

1.      Апанович О. Розповіді про запорозьких козаків. К., 1994.

2.    Кулиняк Д. Соловецький в’язень. Останній кошовий отаман Січі Запорозької. К., 1991.

3.    Оліцький В. Калнишева слава не вмре, не загине. Харків, 2020.

4.    Петро Калнишевський та його доба. Збірник документів та матеріалів. К., 2009.

 

 

Kalnyshevskyi.tif

Історія створення портрету Петра Калнишевського

 

Портрет кошового був створений 2011 року на основі його існуючого зображення на іконі «Покров Богородиці», датованій XVIIІ-м століттям. Постать Петра Калнишевського була представлена серед інших представників козацької старшини, тому його образ прийшлося творчо домислювати. За основу було взято створений у 2008 році Василем Василенком портрет кошового, стилізований під твір пізнього бароко.

 

Цікаво, але коли у 2015 році на Соловках відбулася ексгумація мощей (останків) Петра Калнишевського, російські вчені, шукаючи іконографічних джерел, з якими можна було порівняти створену ними графічну реконструкцію на основі антропологічних даних, прийняли мій портрет Петра Калнишевського за прижиттєвий! Неймовірно, але здійснене ними медико-антропологічне лабораторне дослідження, продемонструвало майже повне співпадіння рис обличчя досліджених решток із зображеними на моєму портреті. Цей дивний збіг інакше як чудом назвати не можна.

 

Запрошую відвідати онлайн-магазин, де можна замовити друк на полотні, постер або комплект святкових листівок до дня Незалежності України

DSC_2016_final_5.jpg