Baida.jpg
Baida_text.jpg
© Copyright
Getman_Bayda_web.jpg
© Copyright

2020, полотно, олія, 100 Х 80 см.

Дмитро Вишневецький (Байда)
(1517–1563)

Князя Дмитра Вишневецького, прозваного козаками Байдою, можна назвати одною з найбільш замовчуваних постатей в історії України. А проте, він справив величезний вплив на хід історії не тільки України, але й усієї Східної Європи. Вишневецький об’єднав усе дніпровське козацтво у військово-політичну організацію – Військо Запорозьке, яке продовжило діяти навіть після смерті свого засновника та відіграло епохальну роль у становленні української державності.

 

Є думка, що в радянський період існувала негласна заборона на написання художніх творів про раннє козацтво та його організаторів. Комуністам украй не подобалося, що цими організаторами були князі та шляхта. Особливо в той період применшували роль князя Дмитра Вишневецького (Байди) у процесі становлення козацького стану. Діяльність Байди та інших керманичів козацтва вщент руйнувала теорію Карла Маркса про класову боротьбу, згідно з якою люди із різних соціальних верств повинні ворогувати між собою.

 

Дмитро народився в 1517 році в місті Вишнівці (імовірно 8 листопада – у день святого Дмитра) і був старшим із чотирьох синів Івана Михайловича Вишневецького від його першої дружини Анастасії Семенівни з родини Олізарів.

 

Один дід Дмитра – Михайло, був відомий своєю боротьбою проти татар, другий був сербським деспотом (очільником). Як і його батько, Дмитро Вишневецький сповідував православне (вселенське) християнство.

 

Рід Вишневецьких з династії Гедиміновичів був одним із найповажніших та найбагатших у Східній та Центральній Європі. Як старший син князя Івана Вишневецького Дмитро повною мірою успадкував титул батька, головний замок, великі землі і родове багатство. Дмитро Вишневецький мав родинні зв’язки із правителями Київської Русі, першими королями Галицько-Волинської держави, великими князями Литви, правителями Польщі, Чехії та низки інших країн.

 

У 1548–1549 роках під головуванням Бернарда Претвича Вишневецький взяв участь у походах на Очаків – форпост Османської імперії. У ті роки певно щось сталося з Дмитром Вишневецьким – відтоді він полишає звичне для свого соціального стану життя, цілковито віддавшись боротьбі з татаро-турецькою навалою. Можна припустити, що Вишневецький один із небагатьох можновладців тієї епохи осягнув, що безперервні татаро-турецькі набіги на українські землі, які призводили до загибелі та полону сотень тисяч українців, могли призвести до знищення та асиміляції всього українського народу.

 

З певною мірою вірогідності ми можемо говорити, що Дмитро дав обітницю перед Богом заради боротьби з ворогами та, можливо, дотримувався целібату, як дехто із середньовічних лицарів-хрестоносців. Дмитро Вишневецький ніколи не був одружений та не мав дітей, навіть позашлюбних, принаймні, жодної інформації про це не залишилося, як і про його можливих коханок. Хоча молодий (неодружений) багатий князь у ті часи мав бути доволі популярним серед жіноцтва. Швидше за все, Байда, прийнявши целібат, вирішує повністю присвятити своє життя захисту Батьківщини. Бернард Претвич у 1550 році в листі до великого князя литовського (який був одночасно польським королем) Сигізмунда II Августа характеризує князя Дмитра як рішучого та відважного борця з татарами, який має виняткові здібності у військовій справі.

 

Є свідчення, що Сигізмунд II Август призначив Вишневецького старостою міст-фортець Черкас та Канева, але новіші історичні дослідження доводять, що Дмитра було призначено лише стражем на Хортиці. Дмитро Вишневецький звертався до короля з проханням дати грошей, зброю та людей для будівництва укріпленого замку за порогами Дніпра. Проте Сигізмунд ІI Август йому відмовив. Князь власним коштом побудував на острові Мала Хортиця великий замок із шістьма баштами, в якій могло перебувати до двох тисяч воїнів. Мало хто знає, що острів Мала Хортиця (нині острів Байди) на середину XVI століття був утричі більший, ніж зараз і простягався на південь майже до плавневої частини Великої Хортиці. З роками дві третини острова було розмито дніпровськими водами.

 

Точна дата заснування та загибелі Хортицького замку невідома. Найімовірніше, Хортицька фортеця була збудована в 1555 чи в 1556 роках, а пала вже в 1557 чи в 1558 році. Попри недовгий час існування фортеці козаки на чолі з Дмитром Вишневецьким зуміли завдати татарам та туркам таких відчутних втрат, що кримський хан Девлет-Гірай двічі з усією кримською ордою ходив штурмувати Хортицький замок. Загальна кількість війська Девлет-Гірая при штурмі Хортиці, враховуючи загони турків та союзних буджаків, ногайців та молдован, могла сягати 50–60 тисяч воїнів, і навіть більше.

 

У Хортицькому замку протягом 1556–1558 років могло перебувати від 1 500 до 2 000 козаків. Це в кілька разів більше, ніж воїнів у Канівському та Черкаському замках разом на той самий період часу. Дехто з істориків зазначав, що них постійна залога на Хортиці становила 300 козаків, що також було більшим, ніж залоги Черкаської або Канівської фортець того періоду.

 

У 90-х роках XX століття археологи виявили на острові Мала Хортиця залишки дерев’яної фортеці, побудованої із січених дерев’яних колод, та козацькі артефакти: побутові речі, посуд та зброю середини XVI століття. Це дало підстави стверджувати, що в 50-х роках XVI ст. на острові Мала Хортиця існувало досить потужне козацьке укріплення, збудоване козаками на чолі з Дмитром Вишневецьким. Хортицький замок мав башт і нагадував Канівську фортецю.

 

Отже, Вишневецький згуртував навколо Хортицького замку тогочасне дніпровське козацтво. Прагнучи об'єднання всіх антитатарських сил, князь нав'язав стосунки з московським царем Іваном IV Грозним. Навесні 1556 р. відбувається спільний похід проти Криму, де разом з московитами діяло 300 козаків Вишневецького. Наприкінці 1557 року Байда приїхав до Москви і склав присягу на службу цареві. Московським політикам Вишневецький виклав свій план боротьби з татарами у союзі з Литвою, відірвавши її від союзу з Кримом.

 

На початку 1558 р. була розпочата підготовка до кампанії проти Криму та до переговорів із Великим князівством Литовським. Вишневецький із московським військом рушив шляхом попереднього походу Ржевського (1556 р.), збираючи по дорозі козаків. Був запланований похід всередину Криму. Хан відтягнув усі орди за Перекоп та готувався до оборони. Тим часом розпочалися переговори з Литвою про спільні дії проти Криму. Ідея позбутися татарської загрози зацікавила литовських князів, але давні московсько-литовські суперечки (передусім через Чернігів та Смоленськ) завели ці переговори у глухий кут. Врешті-решт Литва поновила свій союз із Кримом попри жахливий набіг орди (на чолі з калгою) на українські землі в 1558 р. Вишневецький під Перекопом одержав підкріплення з Москви на чолі зі Ржевським і планував похід на Козлов (або Ґезлеве, теперішня Євпаторія), але раптово його відкликали до Москви. Похід всередину Криму був здійснений у наступному 1559 р. під керівництвом воєводи Адашева, були взяті татарські міста Іслам-Кермень та Газікермень у пониззі Дніпра. Це було зовсім не те, чого сподівався Вишневецький. До того ж, у зовнішній політиці Москви з 1558 р. пріоритетним завданням став вихід до Балтійського моря, а справа боротьби проти татар була занедбана.

 

Досі лишається маловідомим той факт, що Дмитро Вишневецький став засновником Донського козачого війська в 1560 році. У 1560 році князь Вишневецький на чолі 5 000 козаків вирушив у похід проти Кримського ханства. Козаче військо підійшло до гирла Дону та взяло в облогу турецьку фортецю Азов – форпост турків для контролю північно-східного узбережжя Азовського моря. Здобути могутню фортецю штурмом Вишневецький не зміг, але вирішив переграти турків тактично, навіки перекривши їм через Дон шлях у глибину Московії та на східно-українські землі. За 70 км від Азова, вверх по Дону, князь Дмитро засновує козацьке містечко під назвою Черкаський городок на згадку про українські Черкаси, де розпочиналася його бойова служба. Так само, як Запорозька Січ мусила перекривати шлях татарам і туркам вверх по Дніпру, Черкаський городок перекривав їм шлях по Дону. Першим донським отаманом став теж виходець із Черкас Михайло Черкашенин, з якого і розпочинається історія Донського козацтва. Залишивши козацьку сторожу на Дону, Дмитро Вишневецький з рештою війська іде на Кубань і після звитяжних перемог повертається до Москви. Відтоді Черкаський городок стає осередком козачого життя на Дону, а згодом, під назвою Черкаськ, столицею всього війська Донського.

 

Розпочата Іваном IV Грозним Ливонська війна ще більше загострила московсько-литовські відносини. Дмитро Вишневецький всупереч наказу царя відмовився воювати проти братів-християн і залишив московську службу. Кількарічна московська служба Вишневецького була обумовлена тим, що головними ворогами князь вважав турків і татар. Не отримуючи жодної допомоги від урядів Великого князівства Литовського та Польщі, він мало не самотужки вів війну з ординцями. Хоч князь був вельми багатий, але його ресурси не були бездонними. Він не міг протистояти потузі Османської імперії, тож заради захисту своєї землі змушений був піти на службу до московського царя. Варто було царю втратити інтерес до війни з бусурманами і почати воювати з ВКЛ, Вишневецький його одразу покинув. Що цікаво, Сигізмунд II охоче знову прийняв Вишневецького «в свою ласку господарську». Дмитро Вишневецький навіть виступив на вальному сеймі, де його прийняли як головного борця з турецькою загрозою.

 

В останні роки свого життя Дмитро Вишневецький розпочав будівництво нового укріплення на дніпровському острові Монастирському, але воно не було завершене. У 1563 році у Молдовському князівстві виник боярський заколот проти тодішнього непопулярного господаря-узурпатора, так званого Геракліда, або Деспота. Геракліда скинули, а його місце зайняв керівник заколоту боярин Томжа (Томша). Частина боярства, невдоволена і Томжею, запросила Вишневецького до себе на господарство. Вишневецький охоче погодився, хоча був на той час хворим і слабким, та швидко вибрався у похід із невеликими силами (2–3 тисячі козаків), – мабуть планував закріпитися в Молдові та використати її як форпост у подальшій боротьбі з татарами та турками. Але бояри, що його запросили, не надали йому достатньої підтримки. Козаки чинили сильний опір, та все ж були розгромлені – частина їх і сам Вишневецький потрапили у полон. Томжа відправив усіх полонених до Стамбула. За наказом султана Сулеймана Кануні Вишневецького і двох його товаришів стратили, рядових козаків відправили на галери.

 

Довкола життя Дмитра Вишневецького і його смерті існує багато легенд. Оповідали, нібито його після катувань скинули з високої башти і він зачепився ребром за гак, що стирчав у стіні. Або, що його було навмисно почеплено ребром на гак. Що він прожив у такому стані три дні й при тому без упину голосно лаяв турків та їхню віру. І тільки тоді, не стерпівши наруги над своєю вірою, хтось із турків застрелив Дмитра з лука. Оповідали, що турки вирізали та з'їли серце Вишневецького, щоб перейняти його мужність та відвагу. Згодом з'явилися нові подробиці: що султан зваблював полоненого Вишневецького прийняти турецьку віру, пропонуючи князю одружитися з його донькою чи онукою, але Дмитро зневажив все те та ще й сам, висячи ребром на гаку, стріляв із лука в султана.

 

Українська народна творчість перетворила цю легенду на широко знану думу про козака Байду, однак невідомо, чи була це обробка самих лише чуток, чи справді сам Дмитро став прототипом козака Байди. У всякому разі Байда, як історична особа, із тогочасних джерел невідомий, і в жодному документі того часу Вишневецький не називається Байдою. Утім фольклорна традиція пов’язує Байду саме з Дмитром Вишневецьким. Названий турками «найвеличнішим ворогом Блискучої Порти» Дмитро Вишневецький назавжди ввійшов до пантеону героїв українського народу, ставши прикладом мужності, хоробрості, незламності духу.

 

Вплив Дмитра Вишневецького на історію України та на весь український народ був просто епохальним. Діяльність Вишневецького вказала шлях, яким пішов подальший розвиток всього українського козацтва, стала потужним рушієм на цьому шляху.

Дмитро Воронський,

історик, письменник

 

Baida.tif

Історія створення портрету Дмитра Байди Вишневецького

 

Моя робота над портретом гетьмана запам’яталася цікавим випадком, що стався у 2020 році. Прижиттєві зображення князя до нашого часу не збереглися. Після того, як я оприлюднила на своїй сторінці на Facebook нову версію портрету Байди, розгорілася дискусія. Одна група дописувачів стверджувала, що на той час (XVI ст.) Байда не міг носити бороду, а інша – мала протилежну думку. Остаточну крапку в цій «боротьбі» буквально за декілька тижнів поставив доктор історичних наук Тарас Чухліб. Він оприлюднив гравюру, на якій був відображений Байда. Це було зображення, віднайдене Бартошем Папроцьким і представлене у книзі, присвяченій дослідженню геральдики видатних лицарів Польщі, Литви та Русі. Зображений на гравюрі князь Вишневецький виявився дуже схожим на портрет, написаний мною. Але це «співпадіння» відбулося завдяки безцінній дослідницькій роботі Сергія Шаменкова, котрий починаючи з 2017 року, ретельно консультував мене під час створення усіх моїх портретів.

Запрошую відвідати онлайн-магазин, де можна замовити друк на полотні, постер або комплект святкових листівок до дня Незалежності України

Baida_Canvas.jpg
DSC_2016_final_5.jpg