Baida.jpg
Baida_text.jpg
© Copyright
Getman_Bayda_web.jpg
© Copyright

2020, полотно, олія, 100Х80 см

Дмитро Вишневецький (Байда)
(1517–1563 рр.)

Князя Дмитра Вишневецького, прозваного козаками Байдою, можна назвати одною з найбільш замовчуваних постатей в історії України. А проте, він справив величезний вплив на хід історії не тільки України, але й усієї Східної Європи. Вишневецький об’єднав усе дніпровське козацтво у військово-політичну організацію – Військо Запорозьке, яке продовжило діяти навіть після смерті свого засновника та відіграло епохальну роль у становленні української державності.

Є думка, що в радянський період існувала негласна заборона на написання художніх творів про раннє козацтво та його організаторів. Комуністам украй не подобалося, що цими організаторами були князі та шляхта. Особливо в той період применшували роль князя Дмитра Вишневецького (Байди) та Самійла Кішки у процесі становлення козацького стану. Діяльність Байди та інших керманичів козацтва вщент руйнувала теорію Маркса про класову боротьбу, згідно з якою люди із різних соціальних верств повинні ворогувати між собою.

Дмитро народився в 1517 році в місті Вишнівці (імовірно 8 листопада – у день святого Дмитра) і був старшим із чотирьох синів Івана Михайловича Вишневецького від його першої дружини Анастасії Семенівни з родини Олізарів.

Один дід Дмитра – Михайло, був відомий своєю боротьбою проти татар, другий був сербським деспотом. Як і його батько, Дмитро Вишневецький сповідував православне (вселенське) християнство.

Рід Вишневецьких з династії Гедиміновичів був одним із найповажніших та найбагатших у Східній та Центральній Європі. Як старший син князя Івана Вишневецького Дмитро повною мірою успадкував титул батька, головний замок, великі землі і родове багатство. Дмитро Вишневецький мав родинні зв’язки із правителями Київської русі, першими королями Русі, великими князями Литви, правителями Польщі, Чехії та низки інших країн.

У 1548–1549 роках під головуванням Бернарда Претвича Вишневецький взяв участь у походах на Очаків – форпост Османської імперії. У ті роки певно щось сталося з Дмитром Вишневецьким – відтоді він полишає звичне для свого соціального стану життя, цілковито віддавшись боротьбі з татаро-турецькою навалою. Можна припустити, що Вишневецький один із небагатьох можновладців тієї епохи осягнув, що безперервні татаро-турецькі набіги на українські землі, які призводили до загибелі та полону сотень тисяч українців, могли призвести до знищення та асиміляції всього українського народу.

 

З певною мірою вірогідності ми можемо говорити, що Дмитро дав обітницю перед Богом заради боротьби з ворогами та, можливо, дотримувався целібату, як дехто із середньовічних лицарів-хрестоносців. Дмитро Вишневецький ніколи не був одружений та не мав дітей, навіть позашлюбних, принаймні, жодної інформації про це не залишилося, як і про його можливих коханок. Хоча молодий (неодружений) багатий князь у ті часи мав бути доволі популярним серед жіноцтва. Швидше за все, Байда, прийнявши целібат, вирішує повністю присвятити своє життя захисту Батьківщини. Бернард Претвич у 1550 році в листі до великого князя литовського (який був одночасно польським королем) Сигізмунда II Августа характеризує князя Дмитра як рішучого та відважного борця з татарами, який має виняткові здібності у військовій справі.

За старою інформацією, Сигізмунд II Август призначив Вишневецького старостою міст-фортець Черкас та Канева, але новіші історичні дослідження говорять, що Дмитро не був старостою цих міст – його було призначено лише стражем на Хортиці. Дмитро Вишневецький звертався до короля з проханням дати грошей, зброю та людей для будівництва укріпленого замку за порогами Дніпра. Проте Сигізмунд II Август нічого не дав. Дмитро Вишневецький власним коштом будує на острові Мала Хортиця великий замок із шістьма баштами, в якій могло перебувати до двох тисяч воїнів. Мало хто знає, що острів Мала Хортиця (нині острів Байди) на середину XVI століття був утричі більший, ніж зараз і простягався на південь майже до плавневої частини Великої Хортиці. З роками дві третини острова було розмито дніпровськими водами.

Точна дата заснування та загибелі Хортицької Січі невідома. Найімовірніше, Хортицька фортеця була збудована в 1555 чи в 1556 роках, а пала вже в 1557 чи в 1558 році. В історичній літературі трапляються такі дати заснування укріплення на острові Мала Хортиця – 1552 та 1553 роки. Попри недовгий час існування фортеці козаки на чолі з Дмитром Вишневецьким зуміли завдати татарам та туркам таких відчутних втрат, що кримський хан Девлет Герай двічі з усією кримською ордою ходив штурмувати Хортицьку Січ. Загальна кількість війська Девлет Герая при штурмі Хортицької Січі, враховуючи загони турків та союзних буджаків, ногайців та молдован, могла сягати 50–60 тисяч воїнів, і навіть більше. Відомо, що в 1555 році під час походу на Москву в орді Девлет Герая було близько 60 тисяч воїнів.

У Хортицькій Січі в 1556–1558 роках могло перебувати до 1 500–2 000 козаків. Це в кілька разів більше, ніж воїнів у Канівському та Черкаському замках разом на той самий період часу. Так що, за мірками середини XVI століття, назвати маленькою фортецею першу Запорозьку Січ важко. Дехто з учених пишуть про постійну залогу в Хортицькому замку в 300 козаків, що також більше, ніж залоги Черкаської або Канівської фортець того періоду. Хтось із істориків не визнає Хортицьку фортецю козацькою січчю, а хтось вважає її першої січчю.

У 90-х роках XX століття археологи виявили на острові Мала Хортиця залишки дерев’яної фортеці, побудованої із січених дерев’яних колод, та козацькі артефакти: побутові речі, посуд та зброю середини XVI століття. Історики довели на 100%, що в 50-х роках XVI ст. на острові Мала Хортиця існувало досить потужне козацьке укріплення, збудоване козаками на чолі з Дмитром Вишневецьким. Хортицький замок мав цілих шість башт і нагадував собою Канівську фортецю. Археологічні відкриття посилили позиції науковців Ю. Мицика, В.Сергійчука, Г. Швидько, Н. Яковенко), які вважають Хортицький замок першою Запорозькою Січчю.

Навколо Хортицького замку Вишневецький гуртує дніпровське козацтво в єдину потужну військово-суспільну організацію. Дехто з дослідників, щоправда, намагаються принизити значення Вишневецького для козацтва, мовляв, князь захотів отримати нові землі, заселити їх селянами і збудував там замок. Однак у середині XVI століття за порогами була така дика територія, якою постійно пересувалися татарські загони – від дрібних до орд в 50 тисяч, – що самі запорозькі козаки, зміцнівши, починають займатися скотарством на теренах січових земель лише в кінці XVII століття, коли припиняються великі бусурманські набіги. А землеробство на січових землях починається лише у XVIII столітті. Хортицький замок-протосіч будувався виключно з метою військової оборони та як база для превентивних ударів по османах та кримському ханату.

Прагнучи об'єднання всіх антитатарських сил, Вишневецький зав'язав стосунки з московським царем Іваном IV Грозним. Навесні 1556 р. відбувається спільний похід проти Криму, де разом з московитами діють 300 козаків Вишневецького. Наприкінці 1557 року Вишневецький приїхав до Москви і склав присягу на службу цареві. Московським політикам Вишневецький виклав свій план боротьби з татарами у союзі з Литвою, відірвавши її від союзу з Кримом.

На початку 1558 р. була розпочата підготовка до кампанії проти Криму та до переговорів із Великим князівством Литовським. Вишневецький із московським військом рушив шляхом попереднього походу Ржевського (1556 р.), збираючи по дорозі козаків. Був запланований похід всередину Криму. Хан відтягнув усі орди за Перекоп та приготувався до оборони. Тим часом розпочалися переговори з Литвою про спільні дії проти Криму. Ідея позбутися татарської загрози зацікавила литовських політиків, але давні московсько-литовські суперечки (передусім через Чернігів та Смоленськ) завели ці переговори у глухий кут. Врешті-решт Литва поновила свій союз із Кримом попри жахливий набіг орди (на чолі з калгою) на Україну в 1558 р. Вишневецький під Перекопом одержав підкріплення з Москви на чолі зі Ржевським і планував похід на Козлов (або Ґезлеве, теперішня Євпаторія), але раптово його відкликали до Москви. Похід всередину Криму був здійснений у наступному 1559 р. під керівництвом воєводи Адашева, були взяті татарські міста Іслам-Кермень та Газікермень у пониззі Дніпра. Це було зовсім не те, чого сподівався Вишневецький. До того ж, у зовнішній політиці Москви з 1558 р. пріоритетним завданням став вихід до Балтійського моря, а справа боротьби проти татар була занедбана.

Досі лишається маловідомим той факт, що Дмитро Вишневецький став засновником Донського козачого війська в 1560 році. У 1560 році князь Вишневецький на чолі 5 000 козаків вирушає у похід проти Кримського ханства. Козаче військо підійшло до гирла Дону та взяло в облогу турецьку фортецю Азов – форпост турків для контролю північно-східного узбережжя Азовського моря. Здобути могутню фортецю штурмом Вишневецький не зміг, але вирішив переграти турків тактично, навіки перекривши їм через Дон шлях у глибину Росії та на схід України. За 70 км від Азова, вверх по Дону, князь Дмитро засновує козацьке містечко під назвою Черкаський городок на згадку про українські Черкаси, де розпочиналася його бойова служба, своєрідний аналог Запорозької січі. Так само, як Запорозька Січ мусила перекривати шлях татарам і туркам вверх по Дніпру, Черкаський городок перекривав їм шлях по Дону. Першим донським отаманом став теж виходець із Черкас Михайло Черкашенин, з якого і розпочинається правдива, не вигадана сучасними міфотворцями, історія Донського козацтва. Залишивши козацьку сторожу на Дону, Дмитро Вишневецький з рештою війська іде на Кубань і після звитяжних перемог повертається до Москви. Відтоді черкаський городок стає осередком козачого життя на Дону, а згодом, під назвою Черкаськ, столицею всього війська Донського.

Розпочата Іваном IV Ливонська війна ще більше загострила московсько-литовські відносини, і в 1561 році Литва вступила у війну проти Москви. Дмитро Вишневецький всупереч наказу царя відмовляється воювати проти братів-християн і залишає московську службу. Нині дехто дуже гостро ставиться до того, що Дмитро Вишневецький пішов на кілька років на московську службу. Але важливо розуміти, які мотиви мав на те Вишневецький. Головними ворогами князь вважав турків і татар. Не отримуючи ніякої допомоги від центральної влади ВКЛ та Польщі, він мало не самотужки вів війну з ординцями. Хоч князь був вельми багатий, але його ресурси не були бездонними. Він не міг протистояти потузі Османської імперії, тож заради захисту рідної землі змушений був піти на службу до московського царя. Варто було царю втратити інтерес до війни з бусурманами і почати воювати з ВКЛ, Вишневецький його одразу покидає. Що цікаво, Сигізмунд II охоче знову прийняв Вишневецького «в свою ласку господарську». Дмитро Вишневецький виступає навіть на вальному сеймі, де його приймають і вітають як героя боротьби проти бусурман, а не як якогось зрадника. Коли Байда захворів, його лікували особисті лікарі великого князя.

В останні роки свого життя Дмитро Вишневецький починає будувати нове укріплення на дніпровському острові Монастирському, але це укріплення не було завершено. Ще не одужавши як слід, Дмитро Вишневецький втрутився у молдовські усобиці. У 1563 році там піднявся боярський заколот проти тодішнього непопулярного господаря-узурпатора, так званого Геракліда, або Деспота. Геракліда скинули, а його місце зайняв керівник заколоту боярин Томжа (Томша). Частина боярства, невдоволена і Томжею, запросила Вишневецького до себе на господарство. Вишневецький охоче погодився, хоча був на той час хворим і слабким, та швидко вибрався у похід із невеликими силами,  2–3 тисячі козаків,  – мабуть планував закріпитися в Молдові та використати її як форпост у боротьбі з татарами та турками. Але бояри, що його запросили, не надали йому достатньої підтримки. Козаки чинили сильний опір, та все ж були розгромлені – частина їх і сам Вишневецький потрапили у полон. Томжа відправив усіх полонених до Стамбула. За наказом султана Сулеймана Кануні Вишневецького і двох його товаришів стратили, рядових козаків відправили на галери.

Довкола життя Дмитра Вишневецького і його смерті існує багато легенд. У колах польських, литовських, українських легенди почали творитись одразу після його трагічної загибелі. Оповідали, нібито його після катувань скинули з високої башти і він зачепився ребром за гак, що стирчав у стіні. Або що його було навмисно почеплено ребром на гак. Що він прожив у такому стані три дні й при тому без упину голосно лаяв турків та їхню віру. І тільки тоді, не стерпівши наруги над своєю вірою, хтось із турків застрелив Дмитра з лука. Оповідали, що турки вирізали та з'їли серце Вишневецького, щоб перейняти його мужність та відвагу. Згодом з'явилися нові подробиці: що султан зваблював полоненого Вишневецького прийняти турецьку віру, пропонуючи князю одружитися з його донькою чи онукою, але Дмитро зневажив все те та ще й сам, висячи ребром на гаку, стріляв із лука в султана.

 

Українська народна творчість перетворила цю легенду на широко знану думу про козака Байду, однак невідомо, чи була це обробка самих лише чуток, чи справді сам Дмитро став прототипом козака Байди. У всякому разі Байда, як історична особа, із тогочасних джерел невідомий, і в жодному документі того часу Вишневецький не називається Байдою. Утім фольклорна традиція пов’язує Байду саме з Дмитром Вишневецьким. Названий турками «найвеличнішим ворогом Блискучої Порти» Дмитро Вишневецький назавжди ввійшов до пантеону героїв українського народу, ставши прикладом мужності, хоробрості, незламності духу.

Вплив Дмитра Вишневецького на історію України та на весь український народ був просто епохальним. Діяльність Вишневецького вказала шлях, яким пішов подальший розвиток всього українського козацтва, стала потужним рушієм на цьому шляху.

На світлині портретна робота однієї з найталановитіших українських художниць сучасності Наталії Павлусенко. Ми бачимо князя Дмитра Вишневецького (Байду) в історичному реконструйованому княжому одязі середини XVI століття. Щоправда, дещо незвичний мені Байда з бородою, бо я звик до його загальновідомого образу з вусами, чуприною та луком з портрета невідомого художника, написаного в першій половині XVIII століття. Втім, цей портрет був авторською фантазією, у якій князя зображено в одязі заможного шляхтича кінця XVII – початку XVIII століть. На превеликий жаль, не залишилося жодного прижиттєвого зображення Дмитра Вишневецького, і достеменно невідомо, як він міг виглядати. Проте фахівці допомогли Наталії Павлусенко реконструювати реальний княжий історичний одяг тих часів.

Дмитро Воронський, історик, письменник

 

Baida.tif

Моя робота над портретом гетьмана запам’яталася цікавим випадком, що стався у 2020 році. Прижиттєве зображення князя до нас практично не дійшло. Після моєї публікації чергового портрету Байди у Facebook розгорілася дискусія. Одна сторона стверджувала, що на той час (XVI ст.) Байда не міг носити бороду, а інші – мали протилежну думку. Остаточну крапку в цій боротьбі, буквально за декілька тижнів, поставив доктор історичних наук Тарас Чухліб. Він оприлюднив гравюру Байди, віднайдену Бартошем Папроцьким у книзі, присвяченій дослідженню геральдики видатних лицарів Польщі, Литви та Русі. Зображений на гравюрі князь Вишневецький виявився дуже схожим на портрет, написаний мною. Але це «співпадіння» відбулося завдяки безцінній дослідницькій роботі Сергія Шаменкова, котрий починаючи з 2017 року, ретельно консультував мене в процесі створення усіх моїх портретів.