Doroshenko.jpg
Doroshenko_text.jpg
© Copyright
Getman_Doroshenko_web.jpg
© Copyright

2017, полотно, олія, 80Х60 см

Петро Дорошенко

(1627 – 1698)

Петро Дорофійович Дорошенко гетьман (1665 – 1676), державний діяч, воєначальник і дипломат. Народився в місті Чигирин (нині місто в Черкаській області) в родині козака Дорофія Дорошенка. Ймовірно, навчався у Києво-Могилянському колегіумі. Полковник прилуцький, полковник черкаський, генеральний осавул. 

У 1647 році вирушив на Січ разом із Богданом Хмельницьким. Згодом підтримував Івана Виговського у його боротьбі з опозицією. Виступаючи проти продовження громадянської війни, у 1659-му перейшов на бік Юрія Хмельницького. Наприкінці 1659 на початку 1660 року представляв інтереси Гетьманщини у Москві. Брав участь у Чуднівській битві, а потім підписав Чуднівський мирний договір 1660 року. У 1663-му обійняв посаду генерального осавула в уряді правобережного гетьмана Павла Терері. 

Щоб домогтися воззʼєднання Право- та Лівобережного гетьманатів, брав участь у поході польського короля Яна ІІ Казимира на Лівобережжя восени 1663 взимку 1664 року. Вісімнадцятого серпня 1665 року, усунувши двох небезпечних суперників Василя Дрозденка й Стефана Опару, став гетьманом Правобережної України. Він підкреслював, що ставив собі за мету об’єднати під своєю булавою Право- і Лівобережну Україну. Щоб зміцнити своє становище, новий гетьман, за порадою свого друга митрополита Йосипа Тукальського, запровадив низку ретельно продуманих реформ. Намагаючись привернути на свій бік рядових козаків, Петро Дорошенко часто скликав генеральні ради, де вислуховував їхню думку. Щоб позбутися надмірної залежності від старшини, гетьман організував 20-тисячний корпус найманців (сердюків), які підпорядковувалися лише йому особисто.

 

Проте найбільш далекосяжними були починання гетьмана в царині зовнішніх відносин. На початку гетьманування Петро Дорошенко, як і всі гетьмани Правобережної України, дотримувався пропольської зовнішньополітичної орієнтації. Але його політика докорінно змінилася, коли в січні 1667-го поляки та московити підписали Андрусівське перемир’я. По суті, цим договором Гетьманщина була поділена на Правобережну, яка залишалася під владою Речі Посполитої та Лівобережну, яка перебувала під протекторатом Московії. Землі запорожців переходили під подвійний польсько-московський контроль і мали правити за буфер під час татарських набігів.

У 1669 році Дорошенко досяг вершини влади, коли спираючись на підтримку турків, підпорядкував як Право-, так і Лівобережну Гетьманщини та проголосив себе гетьманом всієї України. Проте ці успіхи виявились скороминучими. Занепокоєні зростанням гетьманської влади, численні супротивники взялися підривати її. Цього разу Москва, використовуючи свій шанс, рушила на Лівобережжя, змусивши гетьмана Дем’яна Многогрішного зректися Петра Дорошенка і визнати зверхність царя. Розуміючи безвихідь становища, Петро Дорошенко у 1676 році поступився булавою на користь лівобережного гетьмана Івана Самойловича. У березні 1677-го на вимогу царя Федора Олексійовича виїхав до Москви. Цар поставився до Дорошенка порівняно милостиво, наказавши заслати «цього останнього зі справжніх козаків» на північ, а наприкінці життя дозволив йому жити у підмосковному маєтку Ярополче (нині село Волоколамського р-ну Московської обл.), де той помер і був похований. В історію Петро Дорошенко увійшов як гетьман, який все життя боровся за обʼєднання Право- та Лівобережного гетьманатів під єдиною булавою та шукав кращих умов для існування Козацької держави.

        Література:

  1. Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко: огляд його життя життя і політичної діяльності. Нью-Йорк, 1985. 

  2. Ковалевська О. Таємниці козацьких портретів. К., 2019.

  3. Смолій В., Степанков В. Українська національна революція XVII ст.(1648‒1676 рр.). Україна крізь віки. Т.7., К., 1999.

 

Цей портрет Петра Дорошенка я написала у 2017 році у співпраці з дослідником історичного одягу Сергієм Шаменковим на основі історичного дослідження образу цього гетьмана доктором історичних наук Ольгою Ковалевською. Саме вона, проаналізувавши всі існуючі його портрети, дісталася першоджерела це гравюра Йоганна Марина Лєрха 1674 року, який жив за доби Дорошенка. 

 

Я також взяла до уваги повідомлення про вигляд ексгумованих останків Дорошенка, що свідчили про великий зріст, масивний череп з грубими рисами, масивність кістяка та рук. Ексгумація відбулася наприкінці XIX століття під час слідства у справі пограбування його могили в Ярополчому. Це зламало стереотипи про його зовнішність адже з кожним новим століттям Дорошенко на портретах виглядав все худішим і тендітнішим, а ніс ставав усе тоншим.