Всі права захищені. Будь яке використання зображення без дозволу автора заборонено. Copyright ©

2024, полотно, олія, 200 Х 160 см.

Кирило Розумовський

(1728−1803)

Кирило Григорович Розумовський (18.03.1728—03.01.1803) — останній гетьман Війська Запорозького, граф і генерал-фельдмаршал Російської імперії.

Народився у с. Лемеші (нині — Козелецького р-ну Чернігівської області) у сімʼї козака Григорія Розума. На початку 1740-х років опинився під опікою старшого брата Олексія, який 1743 року відправив його в освітню подорож до Європи. Упродовж 1743—1745 років Кирило слухав лекції у Берліні, Ґеттінґені, Кенігсберзі, Страсбурзі. Після повернення до Петербурга став дійсним камергером, був призначений президентом Імператорської академії наук і перебував на цій посаді 20 років.

У 1744 році під час поїздки імператриці Єлизавети Петрівни по Україні, козацька старшина переконала її відновити гетьманство, про що офіційно було оголошено спеціальною грамотою 1747 року. У лютому 1750 року на козацькій раді у Глухові Розумовського з дозволу імператриці було обрано гетьманом. Цього ж року імператриця видала іменний указ про перенесення гетьманської столиці з Глухова до Батурина, 31 липня 1750 року було оприлюднено грамоту Кирилу Розумовському про відновлення гетьманської резиденції. З наступного року він переїхав в Гетьманщину і тут же доручив своєму дораднику Григорію Теплову будівництво необхідних як для себе, так і для державних потреб, будівель.

Як гетьман Кирило Григорович намагався бути самостійним у питаннях внутрішньої політики Війська Запорозького. За його наполяганням 13 січня 1752 року вийшов царський указ про заборону поширення холопства на українців.

Деякий час гетьман призначав полковників лише своїми універсалами без погодження з Петербургом. Така самостійність Розумовського викликала невдоволення царського уряду і спонукала його до активного втручання в справи управління Гетьманщиною. Оскільки гетьман більшу частину свого часу проводив при царському дворі, ніж у козацькій столиці, управлінням автономією займалась гетьманська канцелярія на чолі з Григорієм Тепловим. У березні 1754 імператриця Єлизавета Петрівна спеціальним указом заборонила гетьманові самостійно призначати полковників в українські полки, залишаючи за ним право його попередників лише добирати кандидатів на цю посаду. Царський уряд підтвердив заборону гетьману на самостійне листування з іноземними державами, а також відновив при гетьманському урядові інститут російських радників-міністрів. Під особливо суворий нагляд були поставлені фінансові справи Гетьманщини.

Водночас 1756 року Розумовському вдалось добитися переведення всіх справ Гетьманщини з відомства Сенату до Колегії закордонних справ. На деякий час йому також вдалось встановити контроль над Києвом та Запорозькою Січчю.

З 1760 року Розумовський переважно проживав в Україні і займався реформами. Протягом 1760—1763 років провів судову реформу, внаслідок якої було створено станові шляхетські суди — земський, ґродський і підкоморський, а територія Гетьманщини була поділена на 20 судових повітів.

Гетьман приділяв значну увагу економічним питанням. Зокрема, намагаючись покласти край надмірному поширенню винокуріння, він 6 липня 1761 року видав універсал, за яким займатися цим промислом дозволялося лише старшинам і козакам, які мали земельні й лісні угіддя. Водночас мати в Гетьманщині винокурні й шинки заборонялось російським поміщикам, вихідцям з інших регіонів і країн. Прагнучи протегувати лівобережним купцям, Розумовський домігся заборони вивозу горілки з Правобережжя до Нової Сербії й Вольностей Війська Запорозького, а також ліквідував на території Гетьманщини тютюнові та інші відкупи, що обмежували регіональний ринок. Бажаючи догодити козацькій старшині, домігся заборони селянам переселятися на нові місця, а також забирати при цьому своє майно без письмового дозволу володаря даної маєтності.

За проєктом лубенського полковника Івана Кулябки Розумовський реалізував реформу козацького війська, тобто запровадив регулярні частини та уніформу для них. Провів реформу артилерії. Крім того, запровадив обовʼязкове навчання козацьких дітей; тривалий час виношував ідею створення у Батурині університету, однак реалізувати її не вдалося.

1762 року Кирило Григорович разом із старшим братом Олексієм взяв активну участь у двірцевому перевороті, що привів до влади Катерину ІІ. Невдовзі після цього гетьман скликав у Глухові старшинську раду. Учасниками якої було вироблено і затверджено «Прохання шляхетства і старшин разом з гетьманом про відновлення різних старовинних прав Малоросії». Водночас було підготовлено челобитну на ім’я імператриці про запровадження спадкового гетьманства в Україні. У разі схвалення цієї ідеї, після смерті Кирила Розумовського козацька старшина мала обрати наступника з числа його рідних синів. На думку українських дослідників, Глухівська рада та чолобитні українців щодо запровадження спадкового гетьманства викликали негативну реакцію у російської монархині та її оточення. Саме тому Катерина II спочатку змусила Розумовського подати рапорт про відставку, а потім на його підставі видала указ від 10 листопада 1764 року про остаточне скасування гетьманства. Після цього для управління Гетьманщиною було запроваджено другу Малоросійську колегію на чолі з графом Петром Румянцевим (Румянцевим-Задунайським).

Після цих подій Розумовський невдовзі зовсім відійшов від справ, деякий час жив у Петербурзі, потім за кордоном, а останні 9 років свого життя провів у Батурині, де помер і був похований у церкві Воскресіння Христового у 1803 році.

Література:

Васильчиков А.А. Семейство Разумовских, т. 1. СПб., 1880
Швидько Г. Розумовський Кирило Григорович // Довідник з історії України. А-Я. К.: Генеза, 2001. С. 662—663.
Путро О.І. Гетьман Кирило Розумовський та його доба (з історії українського державотворення ХVIII ст.). К., 2008.
Розумовська М. Розумовські. Родина при царському дворі. К.: Темпора, 2015.

‡